Головна » Статті » Cтатті

РОКОВИНАМ ГОЛОДОМОРУ ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ

Палахкоче свіча Поминальної нині молитви.

Достигали Жита. І тремтіли Дитячі коліна―

Косоокої смерті чорнів продірявлений плащ…

Вимирало Село ― потопала в сльозах Україна,

І розгублене Небо ковтало задушений плач.

Шаленів людомор ― лютували нові яничари,

І старенька бабуся міняла Ікону на Сніп…

Над Полями Святими замучені Душі ячали,

І Дніпро захлинувся у розпачі страчених Слів.

Палахкоче Свіча Поминальної нині Молитви

І розгнуздана Пам’ять малює Історії слід…

Тільки ті Колоски ― життєдайного Виміру Витвір.

Як і завше, Очима Дитячими міряють Світ.

І. Яворський

 

Болісно, ой, як болісно, писати ці нотатки, присвячені  трагічним сторінкам давнини. Свідомо спрямований і бездоганно виконаний кремлівськими сатаністами, голодомор 1932-33 років, унеможливив утвердитись Україні міцною і потужною державою на європейському континенті. Власне на це і була розрахована іноетнічниками-українофобами підступна акція.
Мав таки рацію Володимир Вінниченко, коли писав: «Читати українську історію треба з бромом, - до того це одна з нещасних, безглуздих, безпорадних історій, до того боляче, досадно, гірко, сумно перечитувати, як нещасна, зацькована, зашарпана нація тільки те й робила, як весь час свого державного (чи правильніше: пів державного) існування, що огризалась на всі боки: од поляків, руських, татар, шведів. Ця історія-безупинний, безперервний ряд повстань, війн, пожарищ, голоду, набігів, військових переворотів, інтриг, сварок, підкопування».
У 2015 році виповнилася 73-та річниця страшної трагедії людства-голодомору 1932-33 років в Україні. Указом Президента України четверту суботу листопада кожного року проголошено днем пам’яті голодомору в Україні. Вся країна вшановує пам'ять тих, хто потрапив під жорна однієї з найбільш жорстоких в історії людства тоталітарних систем, яка влаштувала штучний голод. Цікаво, що факт голодомору повністю замовчувався тодішнім правлячим режимом. Лише після здобуття Україною незалежності, про це офіційно заявлено представниками нашої влади.
Слід наголосити, що встановлення достовірності фактів злочину далеко не завершений процес. Кожна людина, весь народ нашої держави сьогодні хоче нарешті збагнути і осмислити свою трагічну історію. Адже хліб був, причому і на території тих районів, де від голоду помирали тисячі людей, але під надійною охороною. Люди знали і бачили це…
Геноцид – це винищення окремих груп населення за расовими, національними та релігійними мотивами.




















Українці у минулому столітті пережили роки політичних репресій та три голодомори. Найжахливішим за своїми масштабами став голод 1932-1933 років. За різними підрахунками на українських землях тоді померло від 3 до 14 мільйонів чоловік. Страшним голодомором сталінська влада нанесла непоправний удар генофонду української нації, наслідки якого відчуватимуться ще не одне століття.Голодомор 1932-1933 років став найбільшою трагедією українського народу ― за всю його багатотисячну історію, трагедією, яка не має аналогів у світі. Здійснений більшовицькою владою проти непокірного свободолюбивого українського народу, даний голодомор ― це особлива форма геноциду ― етноцид, ― вбивство народу за етнічною ознакою.


Катерина МОТРИЧ

МОЛИТВА ЗА УБІЄННИХ ГОЛОДОМ

Хто се? Чий голос щоночі просить: “Хлібця! Хлібчика дай! Мамо, матусю, ненечко! Крихітку хлібця”. Хто водить за мною запалими очима-криницями, очима, у які перелилися всі страждання, муки й скорботи роду людського і розпинає душу мою на хресті всевишньої печалі? Чий же це мільйоноголосий стогін у мені? Хто щоночі будить, стогне, квилить, плаче і веде у холодну ріку, де розлилися не води, а сльози мого народу? У ній ні дна, ні берегів...

І знову вони йдуть щодня, щогодини, щоночі, мільйони тіней, мільйони очей, прошкують небесним Чумацьким Шляхом і повертають до мого серця... Ідуть українські Варвари – великомучениці, пригортають до грудей  немовлят босоногі Богородиці в домотканих сорочках, пливуть Марії – Оранти, святі Покрови роду нашого. Василі, Івани, Петри, янголи крізь мене летять. Лишають білий крик, білий зойк білих крил, що сходить у мені чорною-пречорною мукою.

Йдуть з осінніх боліт, із снігових заметів, із весняних дібров, і в білих розвеснених садах, на всіяних кульбабою луках падають. Чи ж то я, чи моя пам'ять, а чи душа летить у ту весну і квилить – голосить у Всесвіті? Кричу До мовчазного з разками пташиних ключів неба, до білих садів, схожих на велетенські мари, здіймаю руки до місяця, схожого на вогник воскової поминальної свічі, закликаю землю, на якій дотлівають свічі людського життя. Мільйони погаслих свічок...

“Небо! Поможи! Дай манни небесної нагодувати помираючих! Саде! Сотвори диво!  Плоду дай помираючим! Місяцю! Дай помираючим  жити, дай гречки, проса дай не в липні, а у весняну пору дай!

Господи! Вседержителю наш! Чи ж ти осліп від горя і людських гріхів! Поглянь – червона орда знову жнивує на моїй землі. Глянь на ті покоси! Таких жнив, такого жнива світ не знав від сотворення, таких покосів іще не бачили ні Земля, ні Небо. Подивись на те різнотрав'я, на квіт, на пуп'янки, на... Господи! Невже і там, у Твоєму раю, є Україна, яку заселяєш віднині святими душами?!

Сину Божий! Ісусе Христе! Спасителю наш! Порятуй від голодної смерті народ мій, у якого дика саранча забрала до зернини! Ти ж умів двома рибинами і п'ятьма хлібинами нагодувати п'ять тисяч. Сотвори диво – нагодуй! Порятуй!

Богородице! Матір наша небесна! Свята Покрово, покровителько люду святоруського! Куди ж ви всі відійшли? Чого ж залишили мою землю і нарід мій ,на поталу червоних дияволів? Чи ж не бачите, що вони доточують кров із могутнього українського дерева? Чи ж не бачите криниці, повної українських сліз? Чи ж не бачите, що то не Україна вже, а велетенська могила? Де ж ви, сили небесні?»

І стояла Вона осліпла від горя, обдерта, сива, напівблаженна, мукою підпирала небо, моторошно роззиралася, Мати-Україна, на велетенському хресті розіп’ята, й вишіптувала:. “Дітоньки мої! Заждіть! Ось квасок, петрушечка зійдуть. Вже ген зозуля маслечко колотить, вже ген жита зеленіють, сади біліють. Івани, Марії, Тараси! Стривайте! Зачекайте! Куди ж ви? Як же я без вас?”

Ганно! Ганно! Блаженна Ганно! Стеряна Ганно! Дитя в казані зварила і як вовчиця рвала його зубами, і вила, вила, вила, аж холонули далекі світи...

Прости, небо! Прости, земле! Простіть, зорі! Всі сили земні і небесні, простіть муку і божевілля мого народу! Ту моторошну дику ніч, усі жахи, не бачені від сотворення світу, простіть!

Нема. Зотліли. Відлітали ключами у небо. Лише щоночі й донині крізь мене скриплять вози, як віко домовини, і щоночі везуть їх у могильники. ! щоночі чую, як оплакують ті велетенські могили лише солов'ї та зозулі, білий квіт садів та цвинтарні бузки, плачуть молоді трави, стогнуть жита, ридма ридають зорі, летять у ніч і гаснуть над спорожніми хатами.

І щовесни у Великодню ніч, як забуяє село, спалахнуть цвітом сади, як зійде місяць і вистоїться у ставках та криницях вода, як вмовкне лихо, приходять з небес три жони святі: Київська Русь, козачка Січ і соборна чорнобильська Україна. Розстеляють домоткані обруси уздовж Дніпра поміж трав та зілля, ставлять полив'яні миски з коливом, варениками, кулішем, галушками, узваром, медами. Засвічують поминальні свічі. Тоді дзвонять дзвони Десятинної церкви, Михайлівського Золотоверхого монастиря, козацького Межигірського, Пирогощі і звучить сивий голос посивілої від горя землі:

“Ходи до мене, роде мій вечеряти! Марії, Ганни, Уляни, Мокрини, Соломії, Уласи, Палагни, Пилипи, Андрії, Василечки, Грицики, Катрусі, покірно прошу до святої вечері. Пригощайтеся, причащайтеся, роде мій скорботний! Діти – мої квіти викошені! Ключ мій журавлиний на рідній землі підстрелений! Муко моя довічна! Скорбото моя всевишня!”

І пливуть Чумацьким Шляхом білі тіні з білої небесної України й сідають до поминальної вечері.

“Як там тобі, родино наша, на тій небесній Україні? – допитується сивий голос. – Чи ж ростуть і там тополі, мальви, калина? Чи ж білі у вас хати? Як сіється, жнивується, чумакується, бондарюється як? Чи ж є вечорниці, реготи по хуторах і левадах? Чи ж заручини і хрестини, чи ж радість є? Мабуть, це все до вас пішло, бо на земній Україні ні сміху, ні радощів, ні пісень. Лише квітує погибель, лише регоче лихо жнивує горе на чорнобильській межі.

Роде наш небесний! Народе Божий неоплаканий! Лика неціловані, руки не перехрещені! Душі рідні перед господніми воротами не поблагословенні!

Прости, народе Божий! Прости цю прокляту землю, цей милий рай, на якому оселився диявол. Усіх нас грішних прости, що мовчали, за упокій твій молебнів не справляли, поминальних свічок не світили, обідів за тебе не робили.

І ми покарані за безпам'ятство. І до нас озвалося лихо. Нагодовано і нас смертоносним плодом, горить і над нами лиховісна непогасна свіча. Прости ж нас, роде наш замордований, лише сирою землею зігрітий. Царствіє небесне вам, Душі убієнні!

Господи! Страждання, муки й горе мого народу до Всевишньої скорботи зарахуй, і біди й погибель від землі й народусущого відведи. Нині, прісно і навіки вічні відведи! АМІНЬ.


З архівних даних постає страхітлива картина становища українців у роки голодомору, від якої волосся на голові стає сторчма. Можна багато говорити красномовних слів щодо цього, але суть, я вважаю, одна. Голодомор – це не просто чорна пляма в історії України, це – частинка нас. Тому не можна так банально розмовляти на цю тему, а треба робити все, щоб ні ми, ні наші діти, наші нащадки не знали, що таке голод.

Ти кажеш не було голодомору?

І не було голодного села?

А бачив ти в селі пусту комору,

З якої зерно вимели до тла?

Як навіть, вариво виймали з печі,

І забирали прямо із горшків,

Окрайці виривали з рук малечі,

Із торбинок нужденних стариків?

Ти кажеш не було голодомору?

Чому ж тоді, як був і урожай,

Усе суціль викачували з двору,–

Греби, нічого людям не лишай.

                                                                                          Д.Білоус                                                 

Спогади та фотоматеріали  про ті часи дійшли і до нас, теперішнього покоління. Вже дуже мало залишилося очевидців тих жахливих подій. Але вони пам’ятають все і розповідають нам. Бо таке забути не можна.


Літо 7441-го від створення світу,

літа 1932-го від Різдва Христового.

…І не було тоді ні війни, ні суші,

ні потопу, ані моровиці, а була лише

зла воля  одних людей проти інших…

Масове голодування селян на Черкащині розпочалися у грудні 1931року тобто Україну морили голодом 22 місяця. Інформація про голод, надходила з багатьох джерел, у деталях була відома вищому керівництву партії та держави. Але замість того, щоби рятувати селян, держава посилила тиск на них, прагнучи за будь – яку ціну виконати план хлібозаготівель.

Нещодавно поблизу старого кладовища, що знаходиться на вулиці Пролетарська відкрили пам`ятник жертвам голодомору на вічну пам `ять землякам моїм, які залишили життя земне в пекельних муках. Не було на тому полі ні пишних промов, ні піднятих знамен. А була тільки вода і хліб. Черствий хліб, який люди принесли з собою. Та жменьку землі кожен затис у руці. Бо убієнні  не полягли у борні, а знищені страшним голодомором 32 – 33-го років.

«Не вицвітають чорні дати,

Де чорні нелюди й загати,

Десь звідти хтось, ледь чутно хлине

Десь звідти: «Мамо, хочу хліба»

(С.Руднєв, 33-й, місто Черкаси)

Україна...Україна – країна трагедії і краси, країна, де найбільше люблять волю, а Черкащина її душа.

Народ наш багатостраждальний і витривалий. У битвах з татарськими ордами, з численними чужоземними поневолювачами, гартувався їх волелюбний характер. Всі хотіли бачити свою Батьківщину багатою і щасливою, але сталася нова навала.

Назва цієї навали – голод. Страшне слово, яке закрило собою величезну країну, квітучу, родючу і щедру. Нам зараз неможливо навіть уявити, як це нічого  їсти сьогодні і завтра, коли давним – давно з`їли все, що можна їсти, і все, що не можна, також з`їли, а до нового врожаю ще нескінченні місяці, схожі на роки. Вченим, мабуть, ще доведеться встановити, що відбувається з людиною коли вона насильно позбавлена їжі, які процеси проходять в неї на молекулярному рівні, коли людина перестає бути людиною, була і не стало її. А це був не голод, а голодомор, тобто моріння голодом. Значить були ті, яких морили, і ті, хто морив. Помирали люди молоді, здорові, яких можна було врятувати дуже просто: голодним потрібно було дати хліба. Ні, скоріше не дати, а повернути, бо вони, ці люди, виростили його, зібрали, зібрали для того, щоб його весь до зернятка вивезли з України...

Документи, що зберігаються в архівах, свідчать про те, що голод було організовано свідомо. Багато людей вважає, що матеріалів про голодомор майже немає, або вони знаходились на спец охороні і були недоступні для дослідників. Між тим, майже всі матеріали, які використані в даному нарисі, знаходились і знаходяться на відкритому зберіганні, просто вони не вписувались в струнку картину радянської історичної науки і їх намагались не помічати.

Повідомлення про пряму загрозу голодної смерті зустрічаються вже з грудня 1931 року. Не зважаючи на докладну і точну інформацію з місць про те, що хліба у селян не досить, план хлібозаготівель затверджено надзвичайно високий, - це стало першим кроком до організації голоду. Спочатку забрано з колгоспних комор зерно, яке не роздали селянам у сплату з трудодні, потім – фуражний фонд, насіннєвий матеріал і, нарешті, шляхом обшуків по хатах забрано рештки зерна, яке селяни одержали як аванс на трудодні. Всі ці заходи розроблялись на державному рівні: в серпні 1932 року партійні активісти здобули законне (тільки вдумайтесь у  це слово) право конфіскувати зерно в селянських господарствах, тобто звичайну собі крадіжку і грабежі було узаконено. А з іншого боку, в цьому ж місяці було прийнято закон, який передбачав смертну кару за розкрадання соціалістичної власності: будь – який чоловік, жінка, дитина, затримані зі жменькою на полі, могли бути страчені, або в вигляді особливої милості карались десятьма роками каторжних робіт.

Народ наш багатостраждальний і витривалий. У битвах з татарськими ордами, з численними чужоземними поневолювачами, гартувався їх волелюбний характер. Всі хотіли бачити свою Батьківщину багатою і щасливою, але сталася нова навала.

Назва цієї навали – голод. Страшне слово, яке закрило собою величезну країну, квітучу, родючу і щедру. Нам зараз неможливо навіть уявити, як це нічого  їсти сьогодні і завтра, коли давним – давно з`їли все, що можна їсти, і все, що не можна, також з`їли, а до нового врожаю ще нескінченні місяці, схожі на роки. Вченим, мабуть, ще доведеться встановити, що відбувається з людиною коли вона насильно позбавлена їжі, які процеси проходять в неї на молекулярному рівні, коли людина перестає бути людиною, була і не стало її. А це був не голод, а голодомор, тобто моріння голодом. Значить були ті, яких морили, і ті, хто морив. Помирали люди молоді, здорові, яких можна було врятувати дуже просто: голодним потрібно було дати хліба. Ні, скоріше не дати, а повернути, бо вони, ці люди, виростили його, зібрали, зібрали для того, щоб його весь до зернятка вивезли з України...

Документи, що зберігаються в архівах, свідчать про те, що голод було організовано свідомо. Багато людей вважає, що матеріалів про голодомор майже немає, або вони знаходились на спец охороні і були недоступні для дослідників. Між тим, майже всі матеріали, які використані в даному нарисі, знаходились і знаходяться на відкритому зберіганні, просто вони не вписувались в струнку картину радянської історичної науки і їх намагались не помічати.

Повідомлення про пряму загрозу голодної смерті зустрічаються вже з грудня 1931 року. Не зважаючи на докладну і точну інформацію з місць про те, що хліба у селян не досить, план хлібозаготівель затверджено надзвичайно високий, - це стало першим кроком до організації голоду. Спочатку забрано з колгоспних комор зерно, яке не роздали селянам у сплату з трудодні, потім – фуражний фонд, насіннєвий матеріал і, нарешті, шляхом обшуків по хатах забрано рештки зерна, яке селяни одержали як аванс на трудодні. Всі ці заходи розроблялись на державному рівні: в серпні 1932 року партійні активісти здобули законне (тільки вдумайтесь у  це слово) право конфіскувати зерно в селянських господарствах, тобто звичайну собі крадіжку і грабежі було узаконено. А з іншого боку, в цьому ж місяці було прийнято закон, який передбачав смертну кару за розкрадання соціалістичної власності: будь – який чоловік, жінка, дитина, затримані зі жменькою на полі, могли бути страчені, або в вигляді особливої милості карались десятьма роками каторжних робіт.


Пiсля 1917 року, в перiод громадянської вiйни i наступнi десятирiччя на землi України пролилося багато людської кровi. Мiльйони безвинних людей на пiдставi антигуманних i антидемократичних законiв та внаслiдок прямого беззаконня i свавiлля зазнали переслiдувань за свою полiтичну дiяльнiсть, висловлювання та релiгiйнi переконання. В 20-30 роках пiд керiвництвом комунiстичної партiї проводились соцiалiстичнi перетворення на селi-розкуркулення та колективiзацiя.

Жертвами розкуркулювання були найвпливовiшi, найавторитетнiшi в селi люди, з великим досвiдом господаря. «Куркулi» виселялись на Пiвнiч через непокору мiсцевiй владi, через її ворожу народовi полiтику на селi. Реалiзацiя бiльшовицьких планiв колективiзацiї призвела до страшних жертв. Результатом колективiзацiї став найжахливiший голод в iсторiї України. Голодомор в Українi тривав 17 мiсяцiв(з квiтня 1932 р. по листопад 1933 р.), за рiзними даними, загинули вiд 4 до 7 млн. осiб населення. Навеснi 1933-го вiд голоду вмирали 17 людей щохвилини, 1000 — щогодини, майже 25 тисяч — щодня. За 1933 рiк смертнiсть населення нашого району склала 10890 осiб. Найбiльше потерпiли дiти, немiчнi старi люди. 

 

Передумови i причини голодомору

«Трагедiя великого голоду 1932 — 1933 рокiв в Українi протягом десятирiч офiцiйно заперечувалася КПРС i правлячою верхiвкою СРСР. Уже немає жодних сумнiвiв, що голодомор був штучним, але масштаби лиха ретельно приховувалися не лише вiд свiтової громадськостi, а й, насамперед, вiд кiлькох поколiнь наших спiввiтчизникiв». Цi слова прозвучали в лютому 2003 року на парламентських слуханнях з нагоди 70 — х роковин голодомору в Українi. Нинi серед причин голодомору називають i посуху 1932 року, i свiдоме бажання сталiнського режиму позбутися кiлькох мiльйонiв полiтично активних, нацiонально — державницьки налаштованих українцiв. Перш за все вiдбувався насильницький, непродуманий перехiд до колгоспної системи. Вiдбувся процес так званого «розселювання селян»: водночас змiнився весь звичний устрiй життя селянина — одноосiбника, праця якого вiдтепер ставала обезособленою, а ї результати — ефемерними, мiзерними. Те, що людина вiддавала свою худобу, свою землю, в яку вона роками вкладала свою працю, призвело до порушення традицiйного устрою життя. Господаря, який завжди нiс на собi ношу вирощування збiжжя, худоби, не стало. Люди вiдiйшли вiд звичної роботи на свосму полi, а до роботи на колгоспному — не дуже й приступили. Це призвело до зменшення виробництва продукцiї.

Сильно вдарила по селу кампанiя розкуркулювання. Сталiн рiдко виїжджав з Москви, але напочатку тридцятих вiн вiдвiдав Урал i Сибiр. i от з’явився урало — сибiрський метод колективiзацiї. У селi визначилися «куркулi — мiцнi господарi, на яких насправдi трималося сiльське господарство, i починалося їх розкуркулення. У найзаможнiших забирали все майно, а їх висиляли до Сибiру. Менш заможних виселяли в межах областi. Тих iз них, хто погоджувався вступити до колгоспу, переселяли в межах села. Таким чином, панувати почав не мiцний господар, а селянин — безземельник, який працювати вмiв значно гiрше. до того ж деякi колгоспнi активiсти використовували кампанiю розкуркулювання для усунення своїх особистих недругiв — це ще бiлъше вдаряло по сiльському господарству.

Третъою причиною голоду стала потреба коштiв для iндустрiалiзацiї. У державi запрацювали «ножицi цiн»: промисловi товари були дорогi, а сiльськогосподарськi — дешевi. Таким чином уряд намагався залучити кошти в промисловiсть для проведення iндустрiалiзацiї. Це призвело до того, що в селян, по-перше, зникла зацiкавленiсть у виробництвi товарiв напродаж, а по-друге, селяни перестали купувати нове дороге обладнання, тому матерiально-технiчна база села залишилася примiтивною i зношувалася.

Четверта, неосновна причина — недорiд 1932 року. Наклавшись на ту ситуацiю, яка склалася на селi — розладнане господарстно — вiн теж сприяввиникненню трагедiї. На мiсцях почали вживати жорстких заходiв для прискорення колектинiзацiї. Якщо в селi колективiзацiя вiдбувалася недостатньо активно, його заносили в «чорний список» i сюди бiльше не постачали товарiв широкого вжитку. Село пустiло, молодi енергiйнi люди звiдти йшли на будiнництно заводiв i фабрик. Значну роль нiдiграло вiдновлення продрозкладки: всю продукцiю вгосподарства вiдбирали, а потiм невеличку частинку повертали виробниконi. У колгоспи виїжджали продзагони, якi займалися так званими «хлiбозаготiвлями». Вiдбирали все, навiть насiннєвi та страховi фонди. Тiльки в 1934 роцi змiнилася полiтика: до селян доводили твердий план заготiвлi зерна, а всi рештки залишали на мiсцях. Як наслiдок — українськi села, особливо тi, якi не зумiли пристосуватися до нових умов, вимирали. 

Голод на Черкащині

До 1933 р. голод вже двiчi приходив на землю Кобзаря за нетривалий перiод iснунання радянськоївлади в Українi. Втретє, його головною причиною була полiтика керiвництна державою, спрямована на силове вiдчуження селян вiд продуктiвїхньої працi.

У 1921-1922 рр. влада не робила таємницi з цiсї трагедiї, а навiть дозволяла iноземним благодiйним органiзацiям надавати допомогу голодуючим через мiсцевi громадськi та нацiональнi об’єднання. Величезну роль у боротьбi з голодом у попереднi часи мали споконвiчнi релiгiйнi громади Черкащини iудейськi, католицькi i, особливо, православнi. Проте, всi вони були пограбованi внаслiдок державної конфiскацiї церковних цiнностей, кошти вiд якої начебто використовувалися на допомогу голодуючим. У 1925 р. iноземцям не дозволялось допомагати голодуючим українцям, бо були об’явленi шпигунами та диверсантами. Але влада, побоюючись масового повстання в Українi, тимчасово знизила адмiнiстративний тиск на селян.

Внаслiдок масштабної кривавої “роботи” карних органiв, до кiнця 20-х рокiв українське селянство залишилося без будь-якого захисту. до середини 20-х рокiв були винищенi всi антирадянськi повстанськi загони. до кiнця 10-рiччя винищенi та iзольованi одинаки-терористи-хлiбороби, якi вже не бачили iншого виходу для захисту вiд всевладдя мiсцевого активу. На початку 30-х рокiв було заборонено дiяльнiсть української автокефальної православної церкви досить впливової на значну частину людей, а також зазнала мiцного удару українсъка iнтелiгенцiя (справа Спiлки визволення України). Тодi ж, в процесi розкуркулення значну. частину селян було пограбовано i примусово вивезено за межi України, iншi залишилися наодинцi з керiвництвом держави та агресивним сiлъсъким активом.

Напочатку 30-х рокiв керiвництво країни та редакціїгазет були заваленi листами селян, в яких вже були попередження про наближення голоду. Така iнформацiя надходила з мiсцъ у виглядi офiцiйних зведень. Крiм того, багато вищих чиновникiв особисто знали реальний економiчний стан. Проте, заходи, що вживалися, були спрямованi на повну iзоляцiю села. Спочатку було заборонено перевезення продуктiв харчування приватними особами, потiм - видiлення колгоспникам продовольчого та посiвного фонду до повного розрахування з державою. А у сiчнi 1933 р. було заборонено виїзд за межi України.

Коли голод вже розпочався, партiя та уряд також своєрiдно реагували на благання з мiсцъ про допомогу. Туди направлялися комiсiї, якi замiнювали “несумлiнних” керiвникiв, якi допускали зниження темпiв постiйно дiючої хлiбозаготiвелъної кампанiї. У звiтах в центр та виступах перед керiвним активом члени комiсiї пояснювали опухлiстъ людей вiд голоду звичайним захворюванням нирок та iн. Найбiлъш “нерадивi” села заносилися на так званi чорнi дошки, що означало їх повну блокаду.

Внаслiдок цъого, вже з березня 1933 р. Черкаський, Звенигородський, Уманський, Бабанський та Буцький райони зайняли першi позицiї в таємних урядових зведеннях про кiлъкiстъ голодних смертей, випадкiв трупоїдства та людоїдства. У цъому ж мiсяцi Наркомзем УРСР узагальнив данi про “продоволъчi труднощi” та повiдомив ЦК КП(б)У про становище на мiсцях, але ж це були багаторазово зменшенi вiдомостi. Згiдно з цим документом, наприклад, у Смiлянсъкому районi гостро голодувало всъого 404 особи.

 
Вивчати цю тему за документами держархiву областi досить непросто. Вiн був створений у 1954 р., тому документiв про голод 1932-1933 рокiв збереглося дуже мало, їх виявляти необхідно було в архiвах сусiднiх областей та центральних архiвах. Значна кiлъкiстъ документiв втрачена у роки другоТ Свiтової вiйни. Тому, навiтъ пiсля зняття грифу секретностi, дослiдник отримав для вивчення досить обмежену кiлъкiстъ документiв. Найбiлъш iнформативним є фонд Черкаської робiтничо-селянсъкої iнспекцiї. Сюди надходили заяви, листи про жахливi муки голоду, знущання сiлъсъкого активу, факти людоїдства та iн. Важливi вiдомостi про страждання наших землякiв зберiгаютъся у фондах райвиконкомiв. Це статистичнi звiти, листування з обласним керiвництвом. У фондах районних партiйних комiтетiв с вiдомостi про форсування хлiбозаготiвелъних компанiй та жорстку позицiю партiйного керiвництва щодо функцiонерiв та сiлъсъких активiстiв, якi дозволяли припускати уповiлънення сталiнсъких темпiв, не бажали брати участi у грабуваннi селянства, або самовiлъно видавали помираючим людям зерно з колгоспних комор. У цих же фондах зустрiчаютъся зведення районних вiддiлiв ДНУ про реагування селянства на полiтичний та економiчний стан у державi. Важливим джерелом вивчення подiй цъого перiоду єпреса. У радянських газетах про голод не писали, тут були лише повiдомлення про “шалений опiр куркульства”, про керiвникiв, що не виконують затверджених планiв здачi хлiба державi, але тут є багато об’яв про вiдречення дiтей вiд своїх “батъкiв-куркулiв”. Це робилося з метою отримання освiти або роботи, - такою дорогою цiною сiлъсъка молодь виривалася з пазурiв голодної смертi. По-iншому освiтлюстъся голод 1932-1933 рокiв в українсъких газетах, що виходили пiд час нiмецъко-фашистсъкот окупацiї Черкащини. Окупацiйна влада намагалась вiдкрити завiсу тасмницi над забороненою темою. На сторiнках газети “Українсъка думка” з’явилисъ, як свiдчення, так i аналiтичнi публiкацiї про голодомор 1932-1933 рокiв.

Маловивченою поки, що є дiяльнiсть в цi роки так званих Торгзiнiв (торгiвля з iноземцями),- спецiальних крамниць, якi були влаштованi майже у кожному райцентрi та на великих залiзничних станцiях. Асортимент цих крамниць 1933 р. здасться казковим, тут можна було придбати любий делiкатес або рiч, але тiльки за валюту, золотi чи срiбнi речi. Черкащани нiбито ставали iноземцями на рiднiй землi; а держава приймала з рук помираючих людей жiночi прикраси та дiвоче придане (перснi, сережки, дукачi).

Напочатку 90-х рокiв здiйснено приймання на державне зберiгання вiд органiв державної безпеки кримiнальних справ, якi є унiкальним джерелом вивчення не тiльки питань репресивної сталiнської полiтики, але й штучного голоду 1932-1933 рокiв. Недремне око ДНУ пильно стежило за кожним проявом незадоволення населення в мiстах, селах, трудових колективах i, навiть, у окремих родинах. “Оригiнальна” карна практика тих часiв свiдчить, що з перших днiв був обраний курс на замовчування трагедiї.

Єдиний термiн, що характеризує трагiчнi подiї 1932-1933 рокiв в державних ї документах - “продоволъчi труднощi”, але i його можна зустрiти лише у документах з грифом “зовсiм тасмно”. Якщо голодна людина викрала щось з державного майна, її очiкувало 10-рiчне ув’язнення з конфiскацiсю майна, а часто розстрiл. За полiтичний анекдот або частiвку - 3-8 рокiв ув’язнення. Таке ж покарання мiг понести людоїд, а для скорочення термiну ув’язнення йому потрiбно було якось “полiтичне” пояснити своi дiї, - наприклад, що це було зроблено з пiдказки мiсцевого священика або куркуля. Особливо уважно ДНУ стежило за рiзноманiтними релiгiйними угрупуваннями, члени яких пояснювали голодомор (а значить не заперечували цього факту) як кару Божу або як прихiд на землю влади антихриста. Частина людей шукала пояснення трагедiї у старовинних пророцтвах, Брюсовiм календарi, книзi француза Лебона. Це квалiфiкувалося як антирадянська агiтацiя. Багато черкащан було притягнено до вiдповiдальностi за те, що їхнi зарубiжнi родичi надсилали їм валютнi перекази через зовнiшньо-торговельний банк. Цих людей було звинувачено в наданнi представника iноземних держав викривленоїiнформацiї про продовольче становище у країнi рад, та за те, що простягли руку за iмперiалiстичною допомогою.


Нашим сучасникам важко усвідомити як це не мати чого їсти, що ж це таке голод… Вихованці гуртків Черкаського обласного центру туризму, краєзнавства і екскурсій учнівської молоді Черкаської обласної ради під час занять, приурочених сумній пам’ятній даті голодомору 1932-1933 років з великим сумом сприйняли цю маловідому для них сторінку історії нашого народу.

Категорія: Cтатті | Додав: Адміністратор (27.11.2015)
Переглядів: 524 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Корисні посилання
Наші контакти
Черкаський обласний Центр туризму, краєзнавства і екскурсій учнівської молоді Черкаської обласної ради
18008, м. Черкаси
вул. Смілянська 100/1а

Графік роботи пн-чт 8.00-17.15, пт 8.00-16.00
обідня перерва 13.00-14.00
(0472) 63-14-89 centrum_turist@ukr.net
Місцерозташування